Узагальнення практики розгляду судами Черкаської області цивільних справ за позовами про виключення майна з-під арешту

      У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

 

                      практики розгляду судами Черкаської області

                     цивільних справ за позовами про виключення

  майна з-під арешту у 2011-2012 р. р.

 

        

         Судовою колегією в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у лютому 2013 р. проведено узагальнення практики розгляду судами Черкаської області цивільних справ за позовами про виключення майна з-під арешту у 2011-2012 р. р.

         Статистичні дані щодо розгляду справ вказаної категорії характеризуються наступним чином.

У 2011 р. в провадженні судів області перебувало 133 цивільні справи, з яких було розглянуто 104 справи, з них:

 

- з ухваленням рішення – 76 справ;

- передано за підсудністю – 1 справа;

- закрито провадженням – 5 справ;

- залишено без розгляду – 22 справи.

 

У 2012 р. в провадженні судів перебувало 179 справ (з яких 22 справи не були розглянуті у 2011 р.), з них розглянуто 157 справ, зокрема:

 

- з ухваленням рішення – 120 справ;

- передано за підсудністю – 4 справи;

- закрито провадженням – 3 справи;

- залишено без розгляду – 30 справ.

 

У переважній більшості справ, що розглянуті з винесенням рішення, позови задовольнялися.

Так, у 2011 р. із 76 справ, що розглянуті судами з ухваленням рішення, задоволено позовів 64, або 84%.

У 2012 р. із кількості справ, що розглянуті з ухваленням рішення, тобто із 120 справ, ухвалено рішень про задоволення позовів по 105 справах, або майже у 88% справ.

         В апеляційному порядку у 2011 р. було розглянуто 21 справу вказаної категорії, з яких 17 справ за  апеляційними скаргами на рішення судів і 4 справи за апеляційними скаргами на ухвали судів.

 

За результатами розгляду справ за апеляційними скаргами на рішення судів у 2011 р. було залишено без змін 9 рішень і скасовано 8 рішень, з яких по 6 справах були ухвалені нові рішення, по 1 справі рішення суду змінено і по одній справі провадження у справі закрито.

За результатами розгляду справ за апеляційними скаргами на ухвали судів 2 ухвали були скасовані з направленням справ до суду першої інстанції на новий розгляд, 2 ухвали суду – залишено без змін.

 

У 2012 р. в апеляційному порядку було розглянуто 28 справ, з яких за апеляційними скаргами на рішення судів 21 справа, за апеляційними скаргами на ухвали судів – 6 справ.    

За результатами розгляду справ за апеляційними скаргами на рішення судів у 2012 р. 14 рішень було залишено без змін і 7 рішень скасовано, з яких по 4 справах ухвалені нові рішення, по двох справах рішення суду змінені, по 1 справі закрито провадження у справі.

За результатами розгляду справ за апеляційними скаргами на ухвали судів 4 ухвали були скасовані з направленням справ на новий розгляд і 2 ухвали залишено без змін.

Для узагальнення судової практики 12 судами області до апеляційного суду було направлено 61 цивільну справу вказаної категорії, 11 судів області повідомили, що протягом 2011-2012 р. р. справи вказаної категорії цими судами не розглядалися.     

         За результатами розгляду справ, що надійшли на узагальнення із районних судів, по 46 справах були ухвалені рішення, з яких 37 рішень про задоволення позовів, 9 рішень про відмову в задоволенні позовів, у 15 справах постановлені ухвали про залишення позовів без розгляду.

 

Вивченням справ, що надійшли на узагальнення, та проведенням аналізу причин скасування судовою палатою в цивільних справах апеляційного суду рішень і ухвал судів першої інстанції встановлено, що судами області при розгляді справ даної категорії допускаються суттєві порушення норм матеріального та процесуального права.

         Законодавче врегулювання справ даної категорії здійснюється з урахуванням вимог ст. ст. 13, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 368-372, 386,  ЦК України, ст. ст. 60, 70, 71, 73 СК України, ст. ст. 3, 8, 10, 11, 57-60, 114, 152, 212-215, 223 ЦПК України, Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу", Постанов Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року з послідуючими змінами, «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 р.

         Позивачем у справах про звільнення майна з під арешту є особа, яка вважає, що їй належить право власності на майно, про виключення якого з акту вона просить.

         Належними відповідачами у справах за позовами про звільнення майна з під арешту є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках особа, котрій передано майно, якщо воно було реалізоване.

   

У тих випадках, коли опис та арешт майна проводився для забезпечення конфіскації, притягується відповідна державна податкова інспекція. А у випадках, коли майно не збереглося в натурі і відповідні податкові інспекції вже розпорядилися цим майном, то притягуються також відповідні органи Державного казначейства.

         Боржник (засуджений) не може пред'явити такий позов, бо він у процесі виступає відповідачем. Боржник (засуджений) не може подавати такі позови і як законний представник своїх неповнолітніх дітей. Якщо надати йому таку можливість, то він буде виступати в процесі одночасно як представником позивача (позивачів), так і відповідачем.

         Однак, у багатьох справах, що вивчалися, відповідачем у справі притягувався орган Державної виконавчої служби чи державний виконавець, який склав акт опису майна та наклав арешт на майно боржника, що не відповідає вимогам ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження, роз’ясненням, що містяться у п. 4 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. (із змінами і доповненнями),  п. 16 абз. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судом скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", якими передбачено, що вимоги осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

         Дії державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження в порядку, встановленому ст. 383 ЦПК України. Саме в такому порядку може бути оскаржено рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця і боржником, оскільки він являється стороною виконавчого провадження.

         Проте, суди області при розгляді справ про виключення майна з-під арешту вказаних вимог закону та роз’яснень Пленумів вищих судів у переважній більшості справ не дотримуються.

 

Наприклад, по справі за позовом Шеєнко Л.В. до відділу державної виконавчої служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції про виключення майна з-під арешту, Золотоніський міськрайонний суд, вирішуючи спір, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз’яснив позивачу його право заявити відповідно до положень ч. 1 ст. 33 ЦПК клопотання про заміну неналежного відповідача належним відповідачем, або про залучення до участі у справі як співвідповідачів боржника та стягувача та ухвалив 23 серпня 2012 р. рішення про задоволення позову.

При цьому боржник Шеєнка С.В. – колишній чоловік позивачки, та ПАТ КБ «ПриватБанк», на користь якого з боржника за рішенням суду стягнуті кошти, не були учасниками судового розгляду, чим порушені їх права, а рішення суду не ґрунтується на повно і всебічно досліджених доказах у справі.

        

Аналогічно справа за позовом Качура В.С. до відділу ДВС Лисянського райуправління юстиції про звільнення майна з під арешту Лисянським районниим судом розглянута з ухваленням рішення про задоволення позову (рішення від 2 листопада 2011 р.) без участі боржника Качура В.М. – засудженого чоловіка позивачки, та потерпілого від злочину Олексієнка В.С., на користь якого з боржника вироком суду стягнуто 21 831 грн. У даній справі відсутні навіть ухвали суду про відкриття провадження у справі та про призначення справи до розгляду.

По 4-х із 9-ти справ, що надійшли на узагальнення з Черкаського районного суду, відповідачем за позовами про звільнення майна з-під арешту позивачами був залучений відділ ДВС Черкаського районного управління юстиції і суд погодився з його статусом відповідача у справі.

 

Слід зазначити, що і судді судової палати в цивільних справах апеляційного суду не в усіх випадках дотримуються вимог закону щодо належності сторін та інших осіб, які приймають участь у розгляді таких спорів.

 

Так, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду, залишаючи без змін рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 7 листопада 2011 р. по справі за позовом Олефіренко О.Г. до Придніпровського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції, третя особа Зозуля С.І., про виключення майна з акту опису й арешту та скасування арешту на майно, не звернула увагу на те, що відділ ДВС являється відповідачем у справі, а стягувач Зозуля С.І. зазначений в рішенні суду в якості третьої особи.

 

Також, 30 листопада 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду залишила без змін рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2011 року по справі за позовом Сологуба Артема Юрійовича до Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа ПАТ КБ "Приват Банк", - про зняття арешту з майна та виключення з акту опису і арешту.

 

В інших справах, що розглядалися судами, органи ДВС притягувались до участі у розгляді справ даної категорії в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, що видається правильним, зважаючи на те, що ними здійснюється виконання судових рішень, виконавчих написів і вироків, у зв’язку з чим описувалось майно та накладалися арешти.

 

Зокрема, по справі за позовом Діхтяренко О.В. до Діхтяренка О.В. про виключення частки майна з акту опису і звільнення його з під арешту, Канівський міськрайонний суд ухвалою від 9 червня 2011 р. притягнув відділ ДВС Канівського міськрайонного управління юстиції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.

 В той же час, ухвалою цього суду від 1 липня 2011 р. залучено до участі у розгляді вказаної справи як третю особу, що не заявляє самостійних вимог, і стягувача у виконавчому провадженні Косяка В.І., хоча він повинен був приймати участь у справі в якості співвідповідача.

 

Звенигородський районний суд відкрив провадження у справі про звільнення майна з під арешту за позовом боржника Кравченко Л.М. з яким вона звернулася до Відділу ДВС Звенигородського районного управління юстиції. З її позовної заяви вбачається, що належний їй на праві власності будинок по пров. Дружби, 7 в м. Звенигородка був переданий нею в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк України» за іпотечним договором від 14 березня 2006 р.

 

Однак, 13 травня 2010 р. державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, за яким накладено арешт на вказаний будинок при проведенні примусового виконання зведеного виконавчого провадження від 16 квітня 2010 р., відкритим у зв’язку із стягненням з неї коштів на користь держави та юридичних осіб. Накладення арешту на її будинок державним виконавцем позивачка вважала незаконним та просила звільнити будинок з під арешту.

 

Задовольняючи її позов та звільняючи будинок боржника з під арешту, суд виходив з того, що на час опису і арешту будинку на підставі акту державного виконавця, цей будинок перебував в іпотеці у банку.

 

Проте, погодитися з висновками суду не можна, оскільки задоволення такого позову було б можливим при його пред’явленні іпотекодержателем, тобто банком, а не боржником, який у справі про виключення майна з-під арешту повинен бути відповідачем.

Крім того, у вказаній справі, як і в наведених вище, позов заявлено до відділу ДВС, стягувачі за зведеним виконавчим провадженням участі у справі не брали, в матеріалах справи відсутні докази про те, на підставі яких документів було відкрито виконавче провадження та здійснювався опис і арешт майна, наявні в матеріалах справи ксерокопії акту опису і арешту майна та інших письмових доказів, ніким, зокрема і судом, не посвідчені.

 

Аналогічні порушення щодо належності оформлення приєднаних до справ письмових доказів допускали практично всі суди, справи яких вивчалися в ході проведення узагальнення, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 64 ЦПК України.

 

В окремих випадках судами першої інстанції ухвалювались рішення про задоволення позовів осіб, які посилались на те, що являються власниками описаного і арештованого майна, однак не надали суду належних та допустимих доказів про право власності на таке майно.

Наприклад, рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду від 25 липня 2011 р. задоволено апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2011 року по справі за позовом Савич Миколи Володимировича, Савич Олени Вікторівни до Уманського міського ВДВС Уманського міськрайонного управління юстиції, треті особи ПАТ КБ "Приват Банк", центральне Уманське відділення Черкаського головного регіонального управління "ПриватБанк" про виключення майна з акту опису майна та звільнення з - під арешту та ухвалено по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Звертаючись до суду з даним позовом, Савич М.В. вказував, що державним виконавцем Уманського міського ВДВС Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М.В. був складений акт опису і арешту майна, що знаходилося в квартирі Савич О.В. та Савич В.М.

 Згідно з актом було описано, накладено арешт та вилучено телевізор "Панасонік", монітор "Самсунг", принтер "Кенон", системний блок "Елджі52Х", DVD "Еленберг", клавіатура КВ-2225, телевізор "Панасонік", пральну машинку "Вірпул", стіл дерев'яний світло-коричневого кольору, м'яка частина синього кольору (диван розкладний, два розкладних крісла). Із зазначеного переліку вилученого майна частина належить особисто йому, а він не має боргових зобов'язань перед ПАТ КБ "Приват Банк", а частина цього майна взагалі належить іншій особі.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2011 року позов було задоволено, виключено з акту опису і арешту майна телевізор "Панасонік", монітор "Самсунг", принтер "Кенон", системний блок "Елджі52Х", DVD "Еленберг", клавіатура КВ-2225, телевізор "Панасонік", пральну машинку "Вірпул", стіл дерев'яний світло-коричневого кольору, м'яка частина синього кольору (диван розкладний, два розкладних крісла).

        

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що описане майно не належить на праві власності боржнику Савич О.В., а належить на праві власності члену її сім'ї сину - Савич М.В. та товаришу сина Хоролець О.О.

 

Ухвалюючи нове рішення колегія суддів встановила, що позивач Савич М.В., 27 липня 1988 року народження, з 2004 року зареєстрований та проживає в м. Миколаєві. Його твердження про те, що описане по місцю проживання його матері в м. Умані майно від придбав під час проживання в м. Умані на кошти, які надав йому його покійний дідусь, нічим не підтверджені.

 

Також Савич М.В. не надав жодних належних та допустимих доказів того, що зазначене ним в позові майно, що підлягає виключенню з під арешту, належить йому особисто, а також належних та визначених цивільним законодавством договорів про оренду майна у свого товариша Хоролець О.О.

 

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.  Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В наданих позивачами товарних чеках та талонах на сервісне та гарантійне обслуговування побутової техніки не зазначено ім'я покупця. На момент придбання зазначених товарів у 2004 - 2006 роках позивач Савич М.В. був неповнолітнім та не мав самостійного заробітку, проживав в м. Миколаєві.

 

При таких обставинах колегія суддів прийшла до висновку про те, висновки суду першої інстанції про належність зазначеного у позові майна Савичу М.В. та Хоролець О.О. зроблено на припущеннях.

 

Відповідно до ст.  316  ЦК України  правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

 

Савич М.В. не довів суду набуття ним права власності на оспорюване майно, в тому числі і на комп'ютер, який зі слів позивача позичений ним у Хоролець О.О. Право вимоги такого майна має лише власник, а із позовних вимог Савич М.В. власником комп'ютера, він не являється.

 

При розгляді справ категорії, що узагальнюється, суди допускали порушення або неправильне застосування норм матеріального права, у зв’язку з чим рішення судів скасовувалися апеляційним судом і справах ухвалювалися нові рішення.

Так, рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду від 29 березня 2012 р. було скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2011 року по справі за позовом Рибінського Бориса Антоновича до Рибінської Марини Олександрівни, Соснівського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції, третя особа: Файнштен Євген про визнання права власності на арештоване майно, виключення його з-під арешту та зняття заборони на його відчуження з підстав неправильного застосування норм сімейного та цивільного законодавства.

 

У позові Рибінський Б.А. зазначав, що з 08.04.1983 року по 30.05.2008 року перебував у шлюбі з Рибінською М.О. Під час шлюбу сторонами була придбана квартира № 55 по вул. Хрещатик, 55 в м. Черкаси, яка являється спільною сумісною власністю подружжя.

22.06.2010 року він дізнався, що на квартиру Соснівським відділом ДВС Черкаського МУЮ було накладено арешт та оголошена заборона на її відчуження. Позивач вважав, що арешт накладено незаконно, цим арештом порушено його право власності на квартиру, тому просив суд визнати за ним право власності на частину квартири, виключити всю квартиру з-під арешту та зняти з неї заборону відчуження.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2011 року у задоволення позову Рибінського Б.А. було відмовлено.

        

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд послався на те, що частина квартири позивача не визначена, заходи щодо продажу арештованого майна не приймались.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів виходила з того, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України і ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

 

Згідно з ч. 1 ст. 73 СК України та ч. 6 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" за зобов'язаннями  одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена в натурі. У випадках, коли частка боржника в натурі не виділена, стягнення  звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 379 ЦПК України.

Судом також установлено, що частка боржника Рибінської М.О. у спірному майні у встановленому законом порядку не визначалася.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір було укладено одним з подружжя в інтересах сім'ї, і те, що було одержане за договором, використовується на її потреби.

 

Із зведеного виконавчого провадження вбачається, що із Рибінської М.О. стягнуто кошти за рішенням судів та інших органів за 2009-2010 р. р. Докази про те, що одержані  Рибінською М.О. кошти були використані в інтересах сім'ї в матеріалах справи відсутні.

Тому колегія суддів ухвалила по справі нове рішення, яким визнала за Рибінським Б.А. право власності на ½ частину квартири № 55 по вул. Хрещатик, 55 в м. Черкаси та зняла арешт з цієї частини квартири.

 

Щодо позовних вимог про зняття арешту з майна у вигляді всієї квартири, то судова колегія прийшла до висновку, що в цій частині позов підлягає до часткового задоволення, оскільки арешт відносно 1/2 частки квартири, що належить Рибінській М.О. ніким не оскаржується.

 

У зв’язку з невірним застосуванням вимог ст. ст. 1, 19 Закону України «Про заставу», ст. ст. 14, 15 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" рішенням колегії суддів судової палати від 15 листопада 2012 р. було скасоване рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 6 вересня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Центрального відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, Перова Юрія Володимировича про звільнення майна з під арешту, і по справі ухвалено нове рішення про задоволення позову банку.

ПАТ КБ "Приватбанк", звертаючись що суду з таким позовом, мотивувало свої вимоги тим, що 15.09.2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Перовим Юрієм Володимировичем був укладений кредитний договір, згідно з яким банк надав Перову Ю.В. кредит в розмірі 10534,26 доларів США з кінцевим терміном повернення 15.09.2011 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 15.09.2006 року сторони уклали договір застави рухомого майна, згідно, якого Перов Ю.В. надав банку в заставу автомобіль ВАЗ, модель: 21104 1.6 16V, рік випуску - 2006, реєстраційний номер: СА7757АН, що належить йому на праві власності. Договір застави зареєстрований в державному реєстрі обтяжень рухомого майна 18.09.2006 року під записом №1.

22.02.2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на вище вказаний автомобіль, в рахунок погашення заборгованості Перова Ю.В. за кредитним договором.

Під  час  підготовки  необхідних документів  для реалізації транспортного  засобу виявилось, що 31.01.2011 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції   Чепурною М.В., при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження на користь інших осіб, зокрема виконавчого листа №2ат-4635  постановою, накладено, арешт на все майно Перова Ю.В., а саме: на заставний автомобіль банку та оголошено заборону на його відчуження.

 

Позивач просив суд визнати   переважне   право   ПАТ   КБ   "ПриватБанк"   перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна - визначеного договором від 15.09.2006 року, зняти арешт із заставного автомобіля.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, судова колегія виходила з положень ст. 1 ЗУ "Про заставу", якою передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Також, згідно із вимогами ст. 19 ЗУ "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати, на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

        

Судова колегія виходила і із положень ст. ст. 14, 15 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно з якими пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Обтяжувач (продавець) рухомих речей, які є предметом купівлі-продажу в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, набуває пріоритет з моменту реєстрації відповідного обтяження. Такий пріоритет є вищим за інші обтяження майна боржника, встановлені на користь інших обтяжувачів, навіть якщо такі обтяження були зареєстровані раніше.

 

Крім того, відповідно до ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з під арешту, що державним виконавцем виконано не було.

 

Тому колегія суддів прийшла до обґрунтованого висновку про те, ПАТ КБ "ПриватБанк" в силу договірних правовідносин з Перовим Ю.В. мав переважне право перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги з вартості заставного автомобіля. Проте, накладення арешту державним виконавцем на все майно Перова Ю.В., а саме заставний автомобіль, позбавило банк такого права, також арешт позбавив банк переважного становища перед іншими кредиторами, адже розпорядитися заставним майном він не має змоги.

 

Окремими судами області невірно були застосовані вимоги ст. ст. 208, 237, 240, 244, 245 ЦК України, ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших  прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» при вирішенні спорів про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання права власності на автомобіль та звільнення його з під арешту.

 

Наприклад, рішенням Черкаського районного суду від 18 грудня 2012 р. задоволено позов Лищенка Ю.П. до Палкіна О.С., відділу ДВС Черкаського районного управління юстиції, третя особа ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання договору купівлі-продажу автомобіля укладеним, визнання права власності на автомобіль, виключення його з акту опису й арешту та звільнення автомобіля з-під арешту.

Задовольняючи позов, суд послався на вимоги ст. 328 ЦК України про підстави правомірного набуття права власності, та на ст. ст. 336, 347 ЦК про володіння річчю від якої власник відмовився та про право власника на таку відмову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, що він 28 жовтня 2006 р. купив у Палкіна О.С. автомобіль марки ГАЗ 3110, 2003 р. випуску за 5000 доларів США, що підтверджується розпискою, а відповідач видав йому генеральну нотаріально посвідчену довіреність строком на 10 років.

На наступний день – 29 жовтня 2006 р. він продав цей автомобіль Передрію С.П. за 5000 доларів США, оформивши на нього генеральну довіреність також строком на 10 років.

У квітні 2011 р. йому від Передрія С.П. стало відомо про те, що цей автомобіль знаходиться в розшуку і що за боргами Палкіна О.С. перед банком на автомобіль державним виконавцем накладено арешт.

 

Вважаючи себе належним власником, Лищенко Ю.П. і звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, судом не застосовані норми матеріального права, які підлягали до застосування при розгляді даного спору.

 

П. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст. 206 цього Кодексу.

 

З матеріалів справи вбачається, що такий письмовий правочин між сторонами не вчинявся. Палкін О.С. 28 жовтня 2006 р. видав Лищенку Ю.П. довіреність керувати його автомобілем, представляти його інтереси в органах нотаріату, комісійних магазинах, органах ДАІ та надав йому інші повноваження щодо свого автомобіля.

Згідно зі ст. ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, здійснюється відповідно до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 N 1200.

 

Видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Крім того в Україні існує спеціальний порядок купівлі-продажу транспортних засобів, що регламентується Законом України "Про дорожній рух"  та Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів". Зокрема ст. 34 вказаного Закону передбачено обов'язкову реєстрацію транспортного засобу при вчиненні угоди про його придбання. А п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 обов'язковою умовою для укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу передбачає його попереднє зняття в установленому порядку з обліку в підрозділах Державтоінспекції.

  Як видно з матеріалів справи при наданні Палкіним О.С. довіреності Лищенку Ю.П. від 18 жовтня 2006 р. автомобіль марки ГАЗ 3110, 2003 р. випуску з обліку не був знятий, в органах МРЕВ ДАІ до цього часу зареєстрований на ім’я Палкіна О.С.

Отже висновки суду про підставність заявленого Лищенком Ю.П. позову не ґрунтуються на вимогах норм чинного законодавства.

 

Крім того, ПАТ «ВіЕйБі Банк» - стягувач у виконавчому провадженні, зазначений в рішенні суду третьою особою. Суд розглянув дану справу без участі відповідачів, дані про виклик в судове засідання та про вручення у встановленому законом порядку повісток цим особам в матеріалах справи відсутні.

Аналогічні порушення норм матеріального права допустив Звенигородський районний суд, ухваливши рішення від 19 жовтня 2011 р. про задоволення позову Довбиша А.В. до Капуловської В.А., відділу ДВС Звенигородського районного управління юстиції, треті особи Очередний І.М. та Державний ощадний банк України про визнання правочину дійсним, визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту.

 

Як і попередній справі письмового договору купівлі-продажу автомобіля між сторонами не укладалося, позивач використовує автомобіль на підставі довіреності, виданої відповідачкою. Однак суд визнав дійсним договір купівлі-продажу автомобіля, визнав за позивачем право власності на нього та зняв з нього арешт, накладений державним виконавцем з метою виконання судового рішення про стягнення з Капуловської В.А. боргу на користь банку.

 

Суд також зазначив в рішенні стягувача - Державний ощадний банк України в якості  третьою особою, а відділ ДВС Звенигородського райуправління юстиції вважав належним відповідачем.

Суд у даній справі ухвалив зачне рішення, хоча даних про вручення відповідачам повісток про виклик в судове засідання в матеріалах справи немає.

 

З підстав неналежного застосування норм матеріального та процесуального права рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах від 22 вересня 2011 р. було скасовано рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2011 року по справі за позовом Лут Наталії Григорівни до Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про виключення майна з акту опису та звільнення його з-під арешту.

Лут Н.Г. пред'явила позов до Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про виключення майна з акту опису та звільнення його з-під арешту, посилаючись на те, що являється разом з Лут А.П. співвласниками домоволодіння, що знаходиться по вул. Пастерівська, 34/п-к Макаренка, 27 в м. Черкаси.

12.03.2011 позивачці було надано для ознайомлення акт опису та арешту майна серії від 28.09.2010 року, відповідно до якого, описано та накладено арешт на 39/200 домоволодіння, розташованого по вул. Пастерівська, 34/п-к Макаренка, 27.

Позивачка вважала, що даний акт не відповідає дійсності, так як при зверненні до нотаріальної контори їй було повідомлено, що арешт накладено не лише на частину Лут А.П., а і на її частину, тому вона не має права на даний час вільно розпоряджатися та користуватися власним майном. Просила суд виключити з ату опису та звільнити з-під арешту домоволодіння, що знаходиться за адресою по вул. Пастерівська, 34/п-к Макаренка, 27 в м. Черкаси.

 

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2011 року її позов задоволено повністю.

Постановляючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що частка майна боржника у спільному майні не була виділена і тому на таке майно не може бути накладено арешт.

 

Скасовуючи рішення суду, колегія суддів зазначила, що такі висновки суду не відповідають матеріалам справи і нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Із матеріалів справи випливає, що позивач Лут Н.Г. і боржник Лут А.П. перебували в шлюбі, який 27 листопада 1990 року був розірваний.

 

Під час шлюбу 12 травня 1981 року вони придбали 39/100 часток домоволодіння по вул. Пастерівській, 34.  Державний нотаріус 26 лютого 1991 року видав свідоцтво про право власності, за яким за Лут Н.Г. було визнано право на 1/2 частку в спільному майні подружжя, яке складається із 39/100 часток домоволодіння по вул. Пастерівській, 34.

 

Таким чином за кожним із подружжя визнано право власності на 39/200 часток домоволодіння. 05 березня 1991 року Лут Н.Г. зареєструвала свою частку в бюро технічної інвентаризації. На даний час за Лут Н.Г. і Лут А.П. зареєстровано за кожним по 39/200 часток домоволодіння.

 

Відповідно до акту опису й арешту майна від 28.09.2010 року накладено арешт на 39/200 часток домоволодіння, що належить боржнику Лут А.П.

 

Частка майна боржника Лут А.П. в спільному майні визначена правовстановлюючими документами і подання державного виконавця на визначення його частки не потрібно.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позивачка звернулася до суду із позовом про виключення з акту опису і звільнення з-під арешту, що законом не передбачено.

 

Однак, апеляційним судом було встановлено, що на майно, що належить позивачці на праві власності арешт не накладено.

 

Крім того, колегія суддів зазначила і рішенні, що відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" виконання судових рішень покладено на державну виконавчу службу. При розгляді справ, які стосуються спорів щодо прав та обов'язків сторін, набраних на підставі виконання судових рішень державна виконавча служба у розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК України не є особою, прав та обов'язків якої стосується спір, оскільки відсутня її юридична зацікавленість у результатах розгляду справи судом. Тому державна виконавча служба не може бути стороною у справі про виключення майна із акту опису.

З наведених підстав колегія суддів скасувала рішення суду і ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову Лут Н.Г.

 

З підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права були скасовані судові рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2012 року по справі за позовом Дарій Тетяни Євгенівни до Дарій Лесі Іванівни, Дарій Євгенія Павловича, Публічного Акціонерного товариства "ОТП Банк", Соснівського районного відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа: приватне підприємство "Даллас" про виключення майна з опису і арешту.

 

Дарій Т. Є. звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на умовах укладеного договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого 27 жовтня 2009 р. Сопільняк А.О., нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, позивач купила у ТОВ "Даллас-інк", в особі ліквідатора Звєздічева М.О., нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 138/1, а саме: овочесховище літ. С,С. с", загальною площею 2949,4 кв. м.

На момент продажу ця нежитлова будівля належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради 03 листопада 2003 р. та зареєстрованого КП "Черкаське ООБТІ" за № 1443 в реєстровій книзі № 27.

Право власності за позивачем в установленому порядку було зареєстровано в КП "Черкаське ООБТІ".

Постановою Соснівського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції від 26 січня 2010 р. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за № 12581, виданого 22 грудня 2009 р., про звернення стягнення на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 138/1, що ніби-то належать на праві приватної власності гр. Дарій Є.П. та Дарій Л.І., які є майновими поручителями ПП "Даллас".

Стягувач - ПАТ "ОТП Банк", сума боргу 4 933 049.93 грн. 13 квітня 2010 р. актом опису й арешту майна АА 883240 державним виконавцем Касянчук О.В. при примусовому виконанні зазначеного виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 12581, було описано та арештовано нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 138/1.

 

Позивач вважала, що такі дії порушують її права, як власника нерухомого майна, що стало підставою для звернення за судовим захистом. Просила суд звільнити з-під арешту, накладеного актом опису й арешту майна від 13 квітня 2010 р. державним виконавцем Касянчук О.В. нежитлову будівлю,  що знаходиться  за адресою:  м.  Черкаси,  вул.  Громова,   138/1,  а саме: овочесховище літ. С, с', с", а також просила визнати недійсним договір наступної іпотеки (майнова порука), укладений між ЗАТ "ОТП Банк" і Дарій Євгенієм Павловичем, Дарій Лесею Іванівною, та посвідчений 29 вересня 2008 р. Довгань О.Я., приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року позов було задоволено.

Ухвалою   Апеляційного   суду   Черкаської   області   від   28   квітня   2011   p. рішення суду було залишено без змін.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 p., за касаційною скаргою ПАТ "ОТП Банк" судові рішення першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що визнаючи недійсним договір іпотеки, суд не зазначив, якій саме нормі права суперечив правочин, а також не визначився, чи набула позивач статусу іпотекодавця, згідно з вимогами ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

При новому розгляді рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2012 року позов Дарій Т.Є. задоволено.  Вирішено звільнити з під арешту нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 138/1, а саме: овочесховище літ. С,с,с. Визнано недійсним договір наступної іпотеки, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" і Дарій Євгенієм Павловичем, Дарій Лесею Іванівною та посвідчений 29 вересня 2008 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я.

 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що 29 вересня 2008 року між ПП "Даллас" та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір, згідно з яким, підприємство отримало кредит в розмірі 455300,00 доларів США та кредитний договір, згідно з яким підприємство отримало кредит в розмірі 1550000,00 грн. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань підприємства за зазначеними кредитними договорами між ЗАТ "ОТП Банк" та громадянами України Дарій Є.П. та Дарій Л.І. укладено договір наступної іпотеки (майнова порука), за умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Громова, 138/1.

В п. 3.1 договору наступної іпотеки сторони зазначили, що предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі рішення Третейського суду м. Черкаси від 14.06.2005 p., яке зареєстроване 16.06.2005 р. КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації".

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2010 р. та ухвалою Колегії суддів Верховного Суду України від 30 березня 2011 p., вказане рішення третейського суду було скасоване, як незаконне, а отже неправомірним являється і володіння майновими поручителями цим майном на правах власників.

 

Колегія суддів, скасовуючи рішення суду у даній справі та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, зазначила, що на момент укладення спірного договору іпотеки (майнової поруки) Дарій Є.П. та Дарій Л.І. були власниками предмета іпотеки.

Також колегія суддів зазначила, що при визнанні договору іпотеки недійсним суд не врахував вимоги ст. 23 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від Іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус Іпотекодавця і має всі права і несе всі обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У зв’язку з розглядом цієї цивільної справи виникає необхідність у роз’ясненні вищим судом правильності застосування судами вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Якщо виходить з того, що права і обов’язки іпотекодавця переходять до нового власника майна, що передано в іпотеку, у всіх випадках і за будь-яких обставин, то за умови, що новому власнику не було відомо про обтяження такого майна іпотекою, він буде змушений сплатити за це майно подвійну ціну, спочатку особі, яка продала іпотечне майно, а потім іпотекодержателю в рахунок погашення чужих боргів.

У багатьох випадках новому власнику буде безперспективно заявляти в суді позови про визнання договору купівлі-продажу недійсним чи про його розірвання, оскільки навіть у разі задоволення такого позову, сплачені за договором кошти навряд чи будуть йому повернуті, як у справі, обставини якої наведені вище, підприємство, яке продало позивачу нежитлові приміщення, банкрут, а отримані від договору купівлі-продажу кошти, використані на розрахунки з кредиторами.

З підстав недотримання судом норм процесуального законодавства ухвалою  колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду від 4 серпня 2011 р. було скасовано заочне рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2010 року по справі за позовом ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Христинівський завод комбікормів і круп", товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон", дочірнього підприємства "Енергоальянс-Черкаси", товариства з обмеженою відповідальністю "Будстандарт", Онофрійчука Михайла Петровича про виключення майна з акта опису й арешту.

 

ПАТ "ВіЕйБі Банк" пред'явив вказаний позов до відповідачів посилаючись на те, що відділом ДВС Христинівського РУЮ відкриті виконавчі провадження про стягнення заборгованості з СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" на користь ТОВ СП "Нібулон" та ДП "Енергоальянс-Черкаси", які були об'єднані у зведене виконавче провадження.

Позивач був повідомлений про це листом від 28.10.2009 року. В подальшому до переліку стягувачів у зведеному виконавчому провадженні ввійшли ТОВ "Будстандарт", Онофрійчук М.П. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було проведено опис та арешт майна по зведеному виконавчому провадженню СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" на загальну суму 976 817 грн. 94 коп. та складено відповідний акт від 24.03.2009 року.

До переліку арештованого майна включено такі об'єкти нерухомого майна, як свиноферма (літ. Р), свиноферма (літ І), меблевий цех (літ. Л), дріжджовий цех(літ. П), зерносушарка (літ. О), адміністративний корпус (літ. А), пивоварний цех (літ. Ц), спиртовий цех ( літ. П), які розташовані по вул. Гоголя, 19 в м. Христинівка, Черкаської області та являються предметом іпотеки,  відповідно до договору іпотеки від 05.01.2006 року, укладеного між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп".

 

Вартість предмета іпотеки на момент підписання договору становить 10 526 175 грн. Заборгованість СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" перед ПАТ "ВіЕйБі Банк" становить 11 765 750 грн. 67 коп. Виникнення права застави до винесення рішення суду про стягнення з СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" та менша вартість заставленого майна щодо розміру заборгованості за кредитним договором відповідно до вимог ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження" унеможливлює стягнення на заставлене майно боржника .

Позивач ПАТ "ВіЕйБі Банк" вважав, що накладення арешту на майно порушує його законні права та інтереси, як заставодержателя, просив суд виключити з акту опису й арешту майна об'єкти нерухомого майна, як свиноферма (літ. Р), свиноферма (літ І), меблевий цех (літ. Л), дріжджевий цех(літ. П), зерносушарка (літ. О), адміністративний корпус (літ. А), пивоварний цех (літ. Ц), спиртовий цех ( літ. П), які розташовані по вул. Гоголя, 19 в м. Христинівка, Черкаської області.

Рішенням   Христинівського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2010 року позов задоволено.

Скасовуючи рішення суду і закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегії суддів мотивувала свою ухвалу тим, що судом було встановлено, що 28 грудня 2005р. між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" було укладено договір іпотеки.

 

На виконанні у відділі державної виконавчої служби Христинівського районного управління юстиції знаходилися накази господарських судів про стягнення СВАТ "Христинівський завод комбікормів і круп" на користь ТОВ СП "Нібулон" і ДП "Енергоальянс-Черкаси" на загальну суму 873193,59 грн.

 

Виконавчі провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження.

 

24 березня 2009р. державним виконавцем було проведено опис і арешт майна. Було описано і накладено арешт також і на майно, яке є предметом іпотеки. В подальшому у зведене виконавче провадження було об'єднано і виконавчі листи про стягнення коштів на користь фізичної особи Онофрійчука М.П.

ПАТ "ВіЕйБі Банк" не є учасником виконавчого провадження.

 

28 жовтня 2009р. відділом ДВС Христинівського районного управління юстиції було направлено повідомлення ПАТ "ВіЕйБі Банк".

 

9 серпня 2010р. ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулося до суду в порядку цивільного судочинства із позовом про виключення майна з акту опису і арешту. Із позовної заяви вбачається, що спір виник в зв'язку із виконанням зведеного виконавчого провадження і не стосується конкретного виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 85 Закону "Про виконавче провадження" (в редакції від 5.03.2009р.) на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішень або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

 

Згідно із ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності.

 

Пленум Вищого адміністративного суду в п. 3 постанови від 13.12.2010 р. № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" роз'яснив, що з урахуванням зазначених положень цивільного та господарського процесуальних законів розгляд спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, які проводяться державним виконавцем з метою виконання зведеного виконавчого провадження.

Це, зокрема: винесення постанов про об'єднання у зведене виконавче провадження; приєднання до зведеного виконавчого провадження; розподіл грошових коштів між стягувачами різних черг; заміну сторони виконавчого провадження; арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; арешт коштів боржника; накладення штрафу; призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; залучення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні; стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; звільнення майна з-під арешту; утворення виконавчої групи; розшук майна боржника; стягнення з боржника витрат на розшук результати перевірки зведеного виконавчого провадження.

Крім того, складання актів, зокрема, опису й арешту майна боржника, переоцінки непроданого майна, проведення прилюдних торгів, витрат на проведення виконавчих дій, розподілу грошових коштів між стягувачами різних черг та інших.

Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про те, суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку цивільного судочинства і скасував рішення суду та закрив провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

 

З підстав неправильного застосування норм процесуального законодавства щодо підсудності справ ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду від 1 лютого 2012 р. скасована і ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2011 року по справі за позовом Павлик Сергія Миколайовича  до Павлик Андрія  Миколайовича, Придніпровського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Павлик Сергій Миколайович  звернувся  до суду  із позовом  до  Павлик Андрія  Миколайовича , Придніпровського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2011 року закрито провадження по справі за позовом Павлик Сергія Миколайовича  до Павлик Андрія  Миколайовича, Придніпровського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов не підлягає  розгляду в порядку  цивільного  судочинства та закрив провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погодилася.  

 

Розглядаючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції   виходив із того, що  відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони  виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

 

Скасовуючи ухвалу суду, колегія суддів зазначила, що із позовної  заяви  Павлика С.М. вбачається, що  позивач  ставив  питання  про  визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, а не  звертався  із скаргою  на рішення, дії або бездіяльність  державного виконавця, однак суд, закриваючи  провадження  у справі, не звернув це увагу, зокрема на те, що предметом позову є вимога позивача про визнання права  власності на майно та звільнення його з-під арешту.

Висновки суду щодо необхідності звернення позивача до суду в порядку адміністративного судочинства є не вірними, оскільки відповідно до ст. 181  КАС України позивачами у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби  можуть  бути  лише  учасники виконавчого провадження  (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, котрі вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а позивач Павлик С.М. не є учасником  виконавчого провадження в розумінні  ст. 181  КАС України.

 

Також, відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Вищого  адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3, судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

Між  позивачем Павлик С.М. та Павлик А.М.  наявний  спір  про  право, що  виключає також  його розгляд  в порядку  адміністративного судочинства.

 

За даних обставин  колегія суддів прийшла до висновку про те, що у суду  першої  станції  не було підстав  для   закриття  провадження  у праві, оскільки даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

Як зазначалося вище, по багатьох справах, що направлені судами на узагальнення, позови ухвалами суду були залишені без розгляду. При цьому постановлення таких ухвал не в усіх випадках відповідало вимогам цивільно-процесуального закону, зокрема ст. ст. 169,  207 ЦПК України.

 

Так, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду 9 червня 2011 р. було скасовано ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2010 року по справі за позовом Чепелухи Віталія Григоровича до відділу Державної виконавчої служби Городищенського районного управління юстиції в Черкаській області, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" м.Київ, Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейтлі-РЗФ-Інтелект" м.Городище, Державного підприємства "Укррезерв" в особі Черкаської філії ДП "Укррезерв" про визнання права на майно та виключення його з акту опису та арешту майна та звільнення його з-під арешту.

В листопаді 2010 року Чепелуха В.Г. звернувся до суду із зазначеним позовом. Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2010 року зазначену позовну заяву Чепелухи В.Г. залишено без розгляду.

 

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин.

 

З таким висновком суду колегія суддів не погодилася, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 169 та п. 3 ч.1 статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явиться в судове засідання, якщо від нього не надійде заява про розгляд справи за його відсутності.

 

З матеріалів справи видно, що позивач 25 листопада 2010 подавав до суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності.

 

З огляду на це оскаржувану ухвалу колегія суддів скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.

 

За статистичними даними судами області у 2012 р. з порушенням строків, встановлених ЦПК України було розглянуто 24 цивільні справи даної категорії, у 2011 р. порушення строків розгляду таких справ не було.

 

Узагальнення обговорено на нараді суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Черкаської області 29 квітня 2013 року.

 

Суддя судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Черкаської області                                 Магда Л.Ф.