Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Розірвання шлюбу за рішенням суду, за спільною заявою подружжя, яке має дітей.
В Україні, як і в більшості демократичних країн, розірвання шлюбу можливе в тому числі за умови взаємної згоди чоловіка та дружини, якщо це не порушує істотних інтересів одного з них чи інтересів неповнолітніх дітей. Більше того, ст. 109 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) передбачає можливість розірвання шлюбу між подружжям, яке має дітей, у спрощеному порядку, а саме в порядку непозовного цивільного судочинства (окремого провадження, згідно з ч. 3 ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПКУ). Проте, щоб суд міг розглянути справу про розірвання шлюбу в окремому провадженні, мають бути наявні в сукупності такі умови:
1.подружжя має спільне бажання розірвати шлюб, яке виражається в поданій до суду відповідній спільній заяві;
2.між подружжям вирішені всі питання, пов'язані з місцем проживання дітей, забезпеченням умов їхнього життя, а також їх вихованням;
3.після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя, а також права дітей.
Таким чином, дозвіл на розлучення за взаємною згодою чоловіка та дружини ґрунтується на договірній теорії шлюбу: основою шлюбу є договір, отже, його можна припинити в будь-який час за погодженням сторін. Згідно із ст. 21 СКУзаявниками в цій справі є тільки подружжя — особи, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. Підсудністьсправи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, не визначена законом. Таким чином, можна припустити, що вона обирається подружжям за місцем їх спільного проживання або проживання одного з них. До суду подається спільна заява подружжя про розірвання шлюбу, до якої має бути доданий письмовий договір про те, з ким проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 з метою захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СКУ подружжя має право подати письмовий договір, у якому передбачити:
- з ким із них проживатимуть діти;
- яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто проживатиме окремо;
- умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Крім того, подружжя має подати до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Законодавець додатково передбачив у ч. 2 ст. 109 СКУ обов'язкову нотаріально посвідчену форму для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину. Суд також має перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору, оскільки в ньому сторони (подружжя) передбачають способи виконання обов’язку утримувати дитину тим із батьків, хто проживає окремо від неї. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. Після відкриття провадження у справі суд вирішує питання про залучення до справи дітей. При цьому суд має визначити доцільність участі дітей у судових засіданнях, зважаючи на вік, психічний стан дітей та інші чинники, що мають значення. Для забезпечення інтересів дітей обов'язкова участь у справі представника органів опіки та піклування. Участь заявників у розгляді справи слід також визнати обов'язковою, адже відповідно до ч. 3 ст. 109 СКУ суд повинен встановити, що подана заява відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права. Після спливу місячного строку з дня подання подружжям заяви про розірвання шлюбу суд має призначити судове засідання. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати свою заяву (ч. 4 ст. 109 СКУ). Якщо до суду надійде заява про відкликання як від обох з подружжя, так і від кожного з них окремо, суд зобов’язаний винести ухвалу про повернення заяви про розлучення і в жодному разі не розглядати її в окремому провадженні. Така ухвала не перешкоджає подружжю в будь-який час у майбутньому звернутися з повторною заявою про розірвання шлюбу в порядку окремого чи з новою заявою в порядку позовного провадження. Під час розгляду цієї справи суд не має повноважень з'ясовувати причини, які спонукали подружжя до розірвання шлюбу, вживати заходів для примирення подружжя, як, наприклад, у позовному провадженні, або будь-яким іншим чином втручатися в їхнє особисте життя. Отже, для ухвалення рішення про розірвання шлюбу суд повинен лише встановити, що:
1. заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка;
2. після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя;
3. після розірвання шлюбу не будуть порушені права дітей цього подружжя.
Розгляд судом справи про розірвання шлюбу в окремому провадженні зазвичай закінчується ухваленням судового рішення про розірвання шлюбу між подружжям (чоловіком, дружиною). Рішення суду в такій справі набирає законної сили за загальними правилами (ст. 223 ЦПКУ).
Суддя Монастирищенського
районного суду Т.І.Діденко
_03_03.png)
