Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Пробаційний нагляд як інноваційний вид кримінального покарання в Україні з’явився внаслідок реформування системи кримінальної юстиції, що активізувалося в умовах воєнного стану. Його запровадження регламентується Законом України № 3342-IX від 23 серпня 2023 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань в умовах воєнного стану», який набрав чинності 28 березня 2024 року. Цей вид покарання передбачає контроль за поведінкою засудженого без ізоляції від суспільства через наглядові заходи та соціально-виховну роботу. Основна мета пробаційного нагляду – зменшення кількості ув’язнених, економія державних ресурсів і сприяння ресоціалізації правопорушників, що є частиною ширшої стратегії гуманізації кримінального законодавства України.
Пробаційний нагляд замінив арешт у значній кількості статей Кримінального кодексу України (КК України), застосовуючись до злочинів невеликої тяжкості та кримінальних проступків. Засуджені зобов’язані регулярно відвідувати органи пробації, повідомляти про зміну місця проживання чи роботи, а також утримуватися від виїзду за кордон без дозволу. Суд може додатково призначити носіння електронного браслета, проходження програм реабілітації чи інші обов’язки. Покарання триває від 1 до 5 років (для неповнолітніх – до 2 років), а за його невиконання передбачено заміну на обмеження волі до 3 років (ст. 389 КК України). Такий підхід дозволяє індивідуалізувати покарання, враховуючи обставини злочину та особу правопорушника, що відповідає європейським стандартам кримінальної юстиції.
Перші результати впровадження пробаційного нагляду в Україні демонструють як успіхи, так і певні труднощі. За інформацією Центру пробації, у 2024 році фіксуються випадки успішного завершення покарання без вчинення повторних правопорушень, зокрема у справах про домашнє насильство (ст. 126-1 КК України) чи незаконне зберігання психотропних речовин (ст. 309 КК України). Наприклад, у травні 2024 року Новоград-Волинський міськрайонний суд призначив півтора року пробаційного нагляду за нанесення легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК України), що дозволило правопорушнику зберегти роботу та пройти соціально-виховну програму. Це свідчить про потенціал пробації у ресоціалізації осіб, які не становлять значної суспільної небезпеки. Водночас зменшення кількості осіб у слідчих ізоляторах завдяки заміні арешту на пробаційний нагляд сприяє розвантаженню пенітенціарної системи, що є критично важливим у період війни. Проте ефективність цього інструменту залежить від належного фінансування та розвитку інфраструктури, що наразі залишається проблемним питанням.
Незважаючи на позитивні зрушення, впровадження пробаційного нагляду супроводжується низкою викликів. Недостатня кількість працівників пробації – близько 3,5 тисяч на всю країну – ускладнює якісний нагляд за засудженими, особливо у віддалених регіонах. Відсутність стандартизованих методик оцінки ефективності пробаційних програм ускладнює аналіз їхнього впливу на рецидивну злочинність. Суспільство часто сприймає пробаційний нагляд як недостатньо суворе покарання, що може підірвати довіру до судової системи. Окрім того, правове регулювання потребує доопрацювання: законодавство нечітко визначає порядок заміни арешту на пробацію у раніше винесених вироках, а також критерії ухилення від виконання обов’язків. В умовах війни додаткові труднощі виникають із наглядом за особами на тимчасово окупованих територіях чи в зонах активних бойових дій, де функціонування органів пробації обмежене.
Важливим аспектом є міжнародний досвід, який Україна враховує при впровадженні пробаційного нагляду. Наприклад, у країнах Європейського Союзу, таких як Польща чи Великобританія, пробація давно стала основним інструментом роботи з правопорушниками невеликої тяжкості. У Польщі, де система пробації функціонує з 1990-х років, рівень рецидиву серед осіб під пробаційним наглядом становить лише 15-20%, що свідчить про її ефективність. Україна може адаптувати подібні практики, зокрема через впровадження електронного моніторингу та партнерство з громадськими організаціями, які надають психологічну та соціальну підтримку засудженим. Однак для цього необхідні інвестиції в технології та навчання персоналу, що в умовах війни є складним завданням.
Ще одним напрямом розвитку пробаційного нагляду є його застосування до неповнолітніх правопорушників. Законодавство України передбачає скорочений строк покарання для цієї категорії – до 2 років, що відображає акцент на виховних заходах. Практика показує, що залучення неповнолітніх до пробаційних програм, таких як громадські роботи чи психологічні тренінги, сприяє їхній соціальній адаптації. Наприклад, у Дніпрі у 2024 році було запущено пілотний проєкт із неповнолітніми, які вчинили дрібні правопорушення, що дозволило 70% учасників уникнути повторних злочинів. Проте брак спеціалізованих програм і кваліфікованих фахівців для роботи з молоддю залишається перепоною на шляху до масштабування таких ініціатив.
Отже, пробаційний нагляд в Україні є перспективним інструментом реформування кримінального покарання, що поєднує гуманізацію з практичними потребами держави. Його перші результати підтверджують здатність сприяти ресоціалізації та зменшувати навантаження на місця несвободи. Однак для повноцінного успіху необхідно подолати інфраструктурні, кадрові та законодавчі бар’єри, а також адаптувати систему до реалій воєнного часу. Подальший розвиток пробації потребує комплексного підходу, включно з підвищенням кваліфікації персоналу, залученням громадськості та науковими дослідженнями ефективності цього виду покарання, а також інтеграцією кращих міжнародних практик.
Помічник судді Владислав БАЛАБІН
_03_03.png)
